Реалізація та захист прав людини

 

Указом Президента України від 8 грудня 2008 року, з нагоди річниці проголошення Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році Загальної декларації прав людини, було започатковано проведення Всеукраїнського тижня права. Враховуючи важливе значення правової освіти в подальшій розбудові України як правової держави, вихованні у громадян поваги до закону та прав людини 10 грудня відзначається Міжнародний день прав людини.

 

Загальна декларація прав людини, ухвалена 10 грудня 1948 року, – перший міжнародно-правовий документ, що проголосив основні права і свободи людини. Разом з Міжнародними пактами («Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права» та «Міжнародним пактом про громадянські і політичні права», прийнятими Генеральною Асамблеєю ООН у 1966 році) вона іноді позначається як Міжнародний Білль про права людини.

 

Ці документи ратифікувала більшість держав світу, в тому числі Україна,  зобов'язавшись тим самим привести своє національне законодавство у відповідність до прописаних у пактах вимог.

 

Дотримання прав і свобод людини є одним з найважливіших пріоритетних принципів незалежної української держави.

 

Затвердження Президентом України 25 серпня 2015 р. Національної стратегії у сфері прав людини стало ще одним кроком в напрямку  забезпечення пріоритетності прав і свобод людини як визначального чинника під час визначення державної політики, прийняття рішень органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

 

Чинна Конституція України імплементувала всі основні положення міжнародно-правових актів з прав людини та визначила систему прав і свобод у всіх основних сферах, передбачивши, зокрема, громадянські, політичні, економічні, соціальні і культурні права і свободи людини і громадянина.

 

Вперше передбачено такі істотні права і свободи, як право на життя (ст.27), на інформацію (ст.34), право приватної власності (ст.41), на підприємницьку діяльність (ст.42), на страйк (ст.44), на достатній життєвий рівень (ст.48), свобода пересування, вільного вибору місця проживання, право вільно залишати територію України і повертатися в Україну (ст.33) тощо.

 

Конституція всебічно гарантує права і свободи, передбачає механізм їх забезпечення і охорони. Про це свідчить передусім система конституційних нормативно-правових гарантій прав і свобод, зокрема, юридичної відповідальності за порушення прав і свобод, невідчужуваності і непорушності прав і свобод, їх невичерпності, недопустимості скасування, звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

 

Особливо значна роль з-поміж системи організаційно-правових гарантій, передбачених Конституцією, відведена Президентові України, Верховній Раді України, органам виконавчої влади та місцевого самоврядування, судам, прокуратурі та Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини.

 

Конституція України юридично ліквідувала всі нормативні перешкоди на шляху до забезпечення прав і свобод людини і громадянина, проголосивши, що норми Конституції є нормами прямої дії і що звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

 

На відміну від конституцій ряду інших країн, Конституція України закріпила лише ті обов’язки людини і громадянина, які мають принципове значення для забезпечення прав і свобод: обов’язок неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст.68), обов’язок захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (ст.65), обов’язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом тощо.

 

Також, Конституцією України передбачено створення і закріплення дієвого механізму захисту прав і свобод людини. Це стосується, перш за все, організації і здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ст.6). Саме на судову владу, покладається функція захисту конституційних прав і свобод. За чинною Конституцією каральна функція суду поступається функції правозахисній, праворегулюючій.

 

Важливою ланкою в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина є Конституційний Суд України, який здійснює судовий конституційний контроль та захист основ конституційного ладу, основних прав і свобод людини і громадянина, забезпечення верховенства права і прямої дії Конституції на всій території України.

 

Конституційний Суд України справляє значний вплив на діяльність органів державної влади в сфері додержання та захисту прав людини і громадянина, передусім у сфері нормотворчості (законодавства), приймаючи рішення про невідповідність тих чи інших правових актів або їх окремих положень Конституції, даючи тлумачення конституційних норм при розгляді конкретних справ і здійснюючи офіційне тлумачення Конституції і законів України, яке стає обов’язковим для всіх суб’єктів права.

 

Звернення до Конституційного Суду може бути у формі конституційного подання або конституційного звернення.

 

Конституційне подання – це письмове клопотання до Конституційного Суду про визнання неконституційним правового акта (його окремих положень), про визначення конституційності міжнародного договору або необхідності офіційного тлумачення Конституції України та інших законів.

 

Суб’єктами права на конституційне подання є: Президент України, не менш ніж 45 народних депутатів України, Верховний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

 

Конституційне звернення – це письмове клопотання до Конституційного Суду про необхідність офіційного тлумачення Конституції України, законів України для забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.

 

Суб’єктами права на конституційне звернення є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи.

 

Серед механізмів захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні від свавілля державних органів і посадових осіб при здійсненні ними владних повноважень особливе місце посідає інститут омбудсмена, який було вперше запроваджено у 1809 р. у Швеції. На початку 50-х рр. XX століття цей інститут існував лише у двох країнах – Швеції та Фінляндії, а нині є у понад 40 країнах світу. Практично у кожній державі ця посада має свою назву: Адвокат народу  –  у Румунії, Парламентський комісар у справах адміністрації  – у Великій Британії, Посередник (Медіатор) – у Франції, Захисник народу  –  в Іспанії тощо.

 

Статтею 55 Конституції України закріплюється право особи звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і визначається, що через нього здійснюється парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина (ст.101).

 

Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів і посадових осіб. Його діяльність доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не скасовує їх і не є підставою перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод.

 

Актами реагування Уповноваженого щодо порушень положень Конституції України, законів України, міжнародних договорів України стосовно прав і свобод людини і громадянина є конституційне подання Уповноваженого та подання Уповноваженого.

 

Конституційне подання Уповноваженого – це акт реагування до Конституційного Суду України щодо вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційності) закону України чи іншого правового акта; офіційного тлумачення Конституції України та законів України.

 

Подання Уповноваженого - це акт, який вноситься Уповноваженим до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовим і службовим особам для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень прав та свобод людини і громадянина.

 

Протягом І кварталу кожного року Уповноважений представляє Верховній Раді України щорічну доповідь про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та їх посадовими і службовими особами, та про виявлені недоліки в законодавстві щодо захисту прав і свобод людини і громадянина.

 

Поряд з національними гарантіями Конституція передбачила можливість використання і міжнародно-правових гарантій. Відповідно до частини 4 статті 55 Конституції України кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звернутися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом чи учасницею яких є Україна.

 

Важливим кроком у цьому напрямі стала ратифікація 17 липня 1997 р. Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р. Відтепер громадяни України отримали можливість звертатися щодо захисту своїх порушених прав до Європейського суду з прав людини. До того ж, приєднавшись у 1990 р. до Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р., Україна також визнала і компетенцію Комітету ООН з прав людини (з 2006 року – Рада ООН з прав людини) щодо розгляду індивідуальних скарг громадян України на порушення їх прав та свобод, гарантованих цим пактом.

 

Європейський Суд з прав людини – одна з інституцій Ради Європи, створена  21 січня 1959 року для контролю за дотриманням прав і свобод людини та громадянина, закріплених в Європейській конвенції з прав людини. Місцезнаходженням Європейського суду є                   м. Страсбург (Франція).

 

Європейський суд функціонує на постійній основі. Його юрисдикція визнана обов’язковою всіма державами-учасницями й поширюється на всі спори, пов’язані із застосуванням і тлумаченням норм Конвенції та Протоколів до неї в національних правових системах.

 

Європейський суд виносить свої рішення, керуючись нормами Конвенції і практикою застосування своїх попередніх рішень, контроль за  виконанням яких, паралельно із Європейським судом, здійснює Комітет міністрів Ради Європи.

 

Згідно зі статями 34, 35 Конвенції Європейський суд приймає заяви (скарги) від окремих заявників, груп осіб, неурядових організацій, окремих держав про порушення положень Конвенції країнами, що визнали юрисдикцію Європейського суду.

 

Після ратифікації Конвенції Верховною Радою України в Україні було запроваджено механізм гармонізації правової системи нашої держави з нормами й стандартами Ради Європи.

 

Наближення національної системи захисту прав людини до загальноєвропейської практики надало всім, хто перебуває під юрисдикцією України, право на звернення до Європейського суду в разі порушення нашою державою, її органами, посадовими особами норм Конвенції, положення якої визнані обов’язковими на території України.

 

Отже, за період з 1991 року Україна створила систему захисту й забезпечення прав і свобод людини та громадянина, правова основа якої – це передусім Конституція, нормативно-правові акти національного законодавства, а також міжнародні угоди, укладені Україною. Забезпечення невід’ємних прав і свобод кожної людини має стати основою національної ідеї, яка може консолідувати суспільство і стати підґрунтям для подальшого демократичного розвитку України. Метою економічного зростання та економічних реформ має стати людина, її потреби, добробут та якість життя. Крім того, забезпечення реалізації прав і свобод громадян як складова державного суверенітету України залежить від якості законодавства, розвитку принципів права, рівня правового виховання та правової культури громадян, дотримання законодавства органами державної влади. Зокрема, одними з найважливіших показників рівня захисту прав людини в Україні має стати кількість скарг до Європейського суду з прав людини, стан виконання його рішень.